Президент США Байден пообіцяв підтримувати Україну та Ізраїль стільки, скільки потрібно, але обидві війни, схоже, перебувають на переломному етапі. Про це пише The New York Times.
Протягом останніх п'яти днів президент Байден брав участь у публічній демонстрації труднощів управління двома найскладнішими союзниками Америки — президентом України Володимиром Зеленським та прем'єр-міністром Ізраїлю Беньяміном Нетаньягу. Президент пообіцяв захищати ці країни так довго, як це буде потрібно.
Конфлікти, в які вони втягнуті, не можуть бути більш різними, породженими образами, що тягнуться десятиліттями. Але за збігом обставин обидва протистояння, схоже, перебувають на критичному переломному етапі, коли стає очевидним, наскільки різко розходяться національні інтереси — не кажучи вже про політичні погляди трьох лідерів, які явно занепокоєні власним утриманням при владі, зазначає Девід Сенгер, кореспондент The New York Times з питань Білого дому та національної безпеки.
Складність проблеми ще більше посилюється тим, що у Вашингтоні немає чіткого уявлення про те, як саме може виглядати прийнятний фінал в Україні або в Секторі Гази. Офіційно Україна все ще говорить про повну перемогу, витіснивши Росію з кожного сантиметра території, яку вона захопила після вторгнення в лютому 2022 року. Ізраїль все ще говорить про мету "повного знищення" ХАМАСу — єдиний спосіб гарантувати, що він більше ніколи не зможе здійснити атаку, подібну до нападу 7 жовтня, яка забрала життя майже 1200 ізраїльтян і спричинила сім місяців жорстокої відплати.
Але у Вашингтоні ці заклики звучать дедалі нереалістичніше. Росія, схоже, знову набирає обертів. А заклик до повної поразки ХАМАС звучить як обґрунтування вічної війни. Тому Джо Байден зайнявся кризовим менеджментом, намагаючись запобігти гіршому, навіть якщо він не може відповісти на питання, чим саме закінчаться ці конфлікти. В обох випадках Джо Байден зробив велику ставку.
У четвер 30 травня Білий дім повідомив, що Байден зробив, як він висловився, вузький виняток із правила, що діяло 27 місяців — про те, що американська зброя ніколи не може бути спрямована на російську територію. У приватному порядку радники Байдена визнають, що американські та українські пріоритети розходяться. Наразі Києву вже нічого втрачати від ескалації конфлікту з Росією, Байден же так не вважає. У Білому домі явно побоюються, що Владімір Путін розгорне на полі бою ядерну зброю.
Наступного дня після того, як Байден дозволив обмежені удари по російській території, він зробив набагато більш публічний крок, щоб змусити Нетаньягу, з яким його стосунки дуже погіршилися, піти назустріч. Байден виступив з публічною промовою, в якій підтримав те, що він назвав ізраїльським планом, спрямованим на звільнення заручників і припинення бойових дій в Газі.
Для американського президента було щонайменше незвично викладати деталі ізраїльського плану: дипломатів навчають уникати говорити від імені інших країн. Але в такому випадку в цьому і полягав сенс.
Байден виступив після місяців розчарування, коли Нетаньягу відмовлявся прислухатися до американських закликів надати більше життєво необхідної допомоги, розробити план евакуації сотень тисяч палестинських цивільних осіб з Рафаха до початку військових операцій і уникати використання важких бомб. Нетаньягу не заперечував, що він підписав цей план, але й не визнав його.
Байден знає, що його передвиборчі виступи й з'їзд Демократичної партії можуть бути відзначені протестами з боку прогресивного крила його партії, які вважають, що Сполучені Штати повинні були перекрити всі наступальні озброєння Ізраїлю в міру того, як зростала кількість загиблих серед цивільного населення.
Тому й Байден й Нетаньягу вдалися до публічних заяв, які чітко демонструють відмінності в їхніх стратегіях. Навряд чи це схоже на тихе вмовляння, яким пишається Байден, чи то переконуючи лідерів НАТО витрачати більше коштів на оборону, чи то переконуючи японців залагодити свої столітні розбіжності з Південною Кореєю. Але це те, до чого США та Ізраїль прийшли через недовіру: публічні заяви з метою загнати один одного в кут, вважає кореспондент.
Раніше журнал Foreign Affairs писав, що Україна та її союзники досі не мають стратегії перемоги над Путіним. Сполучені Штати ніколи не планували свою підтримку України більше, ніж на кілька місяців, навіть коли Конгрес ухвалив довгострокову стратегію підтримки України як частину законопроєкту про надання допомоги. Вона зосередилася на короткострокових маневрах, таких як довгоочікуваний контрнаступ 2023 року, а не на життєздатних довгострокових стратегіях чи цілях — включно з потенційною перемогою над Росією.
