Олімпійський призер – про повернення до змагань після дворічної паузи, розвиток карате, управління та передачу досвіду новому поколінню Станіслав Горуна після дворічної паузи готується знову вийти на татамі, але не називає це камбеком і не ставить перед собою конкретних спортивних цілей. Для олімпійського призера карате сьогодні дедалі важливішими стають розвиток виду спорту, управління, робота з молодим поколінням та нові проєкти. Водночас його особисті амбіції давно вийшли за межі спорту.

Про це Станіслав Горуна розповів в ексклюзивному інтерв'ю Sport RBC.UA.
“Якщо хочеш чогось більшого – ставай кращим”

– Станіславе, коли їхали в Зальцбург, уже знали, що це буде останній турнір у кар’єрі?

–Я розглядав різні сценарії залежно від того, як усе складеться. Програти теж можна ефектно, красиво. Я ж не знав, як усе піде, тому прокручував у голові різні варіанти.

І коли реалізувався один із них – той, якого я хотів, – я просто його і відтворив.

– А чому взагалі вирішили повернутися на татамі після майже двох років без офіційних стартів? Не можна було просто оголосити про завершення кар’єри?

–Повернутися після такої паузи у 37 років набагато складніше, ніж коли тобі 25 чи 27. У мене вже була схожа ситуація після травми у 2015 році. Я пропустив багато часу і нормально почав виступати лише у 2017-му. Але тоді це була зовсім інша історія.

А чому вирішив виступити, а не просто оголосити про завершення? Бо я фактично і так уже перестав виступати. Два роки не змагався. Який сенс оголошувати про завершення, коли ти й так не виступаєш?

Тому це треба було заявити виступом. Повернутися, щоб піти.

– Ви повернулися, перейшли в нову категорію до 84 кг – і одразу виграли турнір. Самі очікували, що все складеться настільки добре?

– Я цього очікував. Я ж для цього і працював. Це не було так, що я просто вирішив: “А повернуся-ка я на змагання і красиво завершу кар’єру”. Перед цим була серйозна підготовка. Я два місяці впахував, починаючи з Драгобрату і до самих змагань.

Щодня тренування. Великий обсяг роботи: фізична підготовка, спеціальна підготовка, спаринги – було все. Це була авантюра, але продумана, відповідальна і свідома.

Станіслав Горуна (фото: World Karate Federation)

– Як узагалі виглядали ці два місяці підготовки?

–Спиш, якщо виходить, попри всі тривоги й обстріли. Вранці снідаєш і йдеш тренуватися. Приходиш, обідаєш. Якщо виходить поспати – прекрасно. Увечері знову йдеш у зал: або карате, або качалка.

І так два місяці. Я професійний спортсмен. Між усім цим ще встигав якісь свої особисті справи робити.

– Коли поєдинки в Зальцбурзі почали складатися один за одним, не промайнула думка: “Якщо я ще так б’юся, може, рано завершувати?”

– Ні. Коли поєдинки йдуть один за одним, тобі ледь вистачає сил відновлюватися між ними і викладатися в кожному. У такі моменти ти точно не думаєш: “Буду продовжувати”. Думаєш: “Коли це все нарешті закінчиться?”

Я взагалі не думав про те, що буде потім. Фокусувався на кожному поєдинку, на кожному супернику. Розумів: якщо цей бій не виграю, то вже байдуже, хто там далі.

Тому важливо було тут і зараз: один конкретний суперник. Розібратися з ним, а там побачимо.

– А зараз є полегшення від того, що все – крапка?

– Так, звичайно. Воно було вже того дня. Було задоволення від виконаної роботи.

А зараз я не розумію, що зі своїм тілом робити. За два місяці я повернув собі спортивну форму. Зараз перебуваю на піку цієї форми – а виступати і тренуватися вже не потрібно.

Це як купити спортивну машину і поставити її в гараж. От у мене зараз така дилема: що з цим робити?

“Мої мрії більше не пов'язані зі спортом”

– У який момент зрозуміли, що все-таки треба завершити, поставити крапку в карʼєрі?

–Я не хочу завершувати. Я і зараз не хочу, бо люблю це. Але це треба зробити.

Рішення було прийняте вже давно, але завжди залишалося якесь відчуття незавершеності. Я фактично перестав виступати після командного Кубка світу у 2024 році. Ми тоді виступили не дуже вдало, і після цього я вирішив, що більше змагатися не буду.

Але це відчуття незавершеності не давало спокою. І тут настав такий момент, коли я подумав: давай, треба це зробити. Красиво, більш офіційно і помітно.

– Ваша дружина і син про це не знали. Наскільки важко було після перемоги покласти накладки на татамі й самому сказати, що все?

–Для них це був сюрприз. Ніхто про це не знав. Це складно пояснити. От ти йдеш із магазину, коли в тебе закінчилися гроші. Уже купив усе, що хотів, –ну й нормально, виходиш.

А тепер уяви іншу ситуацію: ти зайшов у магазин, у тебе ще повно грошей, але в якийсь момент сам вирішуєш: “Все, я йду”. Оце те, що зробив я.

Я знову повернувся у форму, відчуваю, що можу, –і саме в цей момент вирішую не продовжувати. Мені 37 років. Для мене спорт має сенс як особиста самореалізація. Далі він має сенс, якщо забезпечує тобі певний фінансовий рівень. А потім спорт – це просто гра для дорослих.

Я вже трохи награвся. Бути спортсменом у дорослому віці, якщо в тебе немає ні першого, ні другого, на мою думку, трохи безвідповідально. Є сім’я, є інші обов’язки. Ти не можеш просто їздити на змагання, проводити час на тренувальних зборах, ходити на тренування, масажі.

Спортивну реалізацію я вже отримав. Фінансової складової в нашому виді спорту немає. Залишається просто гра. А за 27 років у спорті я вже награвся.

Станіслав Горуна (фото: World Karate Federation)

– А якби карате залишалося в програмі Олімпійських ігор? Спробували б ще раз замахнутися на Олімпіаду?

– Була б можливість – я б це зробив. Я б зараз готувався професійно. Не так, як колись.

Мій олімпійський цикл був абсолютно бездарним із погляду підготовки спортсмена. Не було грамотного планування. Не було нічого. Моя Олімпіада, по суті, була авантюрою.

– Ви здобули олімпійську бронзу – і водночас називаєте свою підготовку до Ігор авантюрою. Чому?

– Бо в мене не було професійного тренера. Мій тренер займався політикою, а не підготовкою спортсмена до Олімпіади.

І навіть із такою підготовкою я здобув бронзу. Бо максимально віддавався. Плюс у мене є певні таланти, природні якості, які допомагають у карате: спритність, швидкість реакції, координація, креативність.

Я дуже часто витягував поєдинки або цілі змагання на якихось нестандартних речах чи просто на силі волі, на характері. Десь дотиснути, десь перетерпіти втому, перетерпіти біль.

Але це ж не про системну підготовку. Дуже часто я приїжджав на змагання виснаженим, втомленим і не розумів, чому мені так важко все дається. А все тому, що навантаження було неправильно розподілене і не було правильної підготовки.

Ні тактичної, ні фізичної. За весь олімпійський цикл у нас жодного разу не було відеоаналізу, розбору поєдинків суперників, не було плану на бій.

Професійно це чи ні? Я був аматором, мій тренер був аматором. Просто мені вдалося вийти на такий рівень і взяти медалі, які треба було: Європа, Європейські ігри, Всесвітні ігри, чемпіонат світу, Олімпіада.

View this post on Instagram

– Тобто якби зараз могли повернутися на початок кар’єри, змінили б багато?

– Багато. Якби в мене був професійний підхід і відповідна підготовка з боку тренера, думаю, я показував би значно кращі результати протягом кар’єри.

Чотири-п’ять тренувань на тиждень – будь-який професійний спортсмен із цього посміється. А це якраз був мій випадок. У середньому чотири-п’ять тренувань на тиждень.

– Тоді який період кар’єри ви самі згадуєте як найкращий? Можна подумати, що олімпійський, але, як розумію, точно ні.

– Ні. Олімпійський період був найгіршим у моїй кар’єрі. Найтоксичнішим і найстресовішим.

Знову ж таки, через мої стосунки з тренером. Сама Олімпіада додавала напруження, а тут ще й усередині команди тренер не сприяв здоровій атмосфері.

А найкращим, напевно, був період із 2010-го до 2014 року. У 2010 році я перестав ганяти вагу до 67 кг і перейшов у категорію до 75 кг. Тоді ж здобув першу офіційну медаль – золото чемпіонату Європи серед студентів.

Коли перестав боротися з вагою, почав добре себе почувати і дуже багато вигравати. Потрапив до збірної, були Прем’єр-ліги, Golden League. Багато їздив, багато вигравав.

І атмосфера тоді була хороша. Тренер ще займався командою, а не політикою чи іншими справами. У клубі все було прекрасно, змагання йшли добре.

Саме тоді про мене почали говорити, з’являлися перші відео на YouTube, почала зростати впізнаваність.

– Ви застали фактично різні покоління українського карате. Наскільки воно змінилося за цей час?

Карате виросло. Хлопці, які виступали разом зі мною Валерій Чоботар, Гнат Пак, зараз ще продовжують виступати, але водночас уже стали тренерами.

І своїм спортсменам вони дають значно більше. Те, чого бракувало нам у наш час, зараз вони дають молодому поколінню. Тому молодь зараз так сильно виступає.

– А за ким із молодих українських каратистів вам самому зараз цікаво стежити?

– Мені дуже цікаво спостерігати за Назарієм Пранничуком. Також можу назвати Еріка Рогозенка, Георгія Піцула, Юлію Руссу, Дарію Булай, Максима Вечканова.

Є за ким стежити. Зараз поїдемо на молодіжний чемпіонат світу в Польщу – там і подивимося.

– Після завершення кар’єри ви написали про “наступний розділ”. Уже розумієте, що це буде?

Поки що я на роздоріжжі. У принципі, буду робити те, що й зараз. У мене є проєкт “Duel Duck”, де ми цифровізуємо суперечки між людьми, є діяльність в Українській федерації карате, один мілітарний проєкт, онлайн-карате і семінари.

Тобто маю чотири напрямки. Буду одночасно рухатися в усіх, як і робив до цього.

– Ви вже тренуєте кількох спортсменів онлайн. А повноцінна тренерська кар’єра вам цікава?

– Ні. Думаю, далі цього формату не піду. Свій клуб точно відкривати не буду. Можу співпрацювати з іншими клубами в якомусь форматі: приїхати на кілька годин, на тиждень-два, працювати з групою спортсменів. Але так, щоб стаціонарно бути прив’язаним до одного місця, – ні.

– Навіть тренером збірної України себе колись не бачите?

– Ні, тренером збірної України не буду. Це вимагає дуже багато зусиль і часу. Якщо я щось роблю, то роблю це відповідально. А бути тренером збірної України – це мегавідповідально.

І саме тому я не хочу брати на себе цю відповідальність. Мої вимоги до самого себе забрали б настільки багато часу й сил, що я вже не міг би займатися іншими напрямками.

Ця робота забрала б мене повністю. Тому тренером збірної України я бути не зможу.

Що відомо про атаку на Львівщину? Росіяни у вівторок зранку, 13 жовтня, намагалися атакувати Львівському область дронами. В одному з населених пунктів зафіксовано пожежу у будинках та пошкоджені авто.

Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на Telegram глави Львівської ОВА Максима Козицького.

Зауважимо, що за даними Повітряних сил ЗСУ, у Львівській області після п'ятої ранку над регіоном були зафіксовані реактивні дрони.

На тлі атаки у Львові було чути вибухи, а мер Андрій Садовий писав у соцмережах про роботу ППО. Пізніше він повідомив, що сталося влучання в житловий будинок у селі Муроване (це сусідня зі Львовом громада).

У свою чергу глава ОВА Максим Козицький уточнив, що, попередньо, збитий безпілотник впав на житловий будинок, однак інформації про постраждалих не було.

“Горять два будинки. Пошкоджені три автомобілі… На місці працюють всі служби”, – резюмував він.

Інші атаки

Нагадаємо, що вранці 10 жовтня росіяни також атакували дронами західні області України. У Львові та Івано-Франківську того дня було чутно вибухи.

Також ми писали, що вчора ввечері росіяни завдали ударів по Харкову ракетами типу “Бандероль”. Внаслідок обстрілу було пошкоджено будинки та не тільки.

Що відомо про обстріл Харкова? Російські окупанти у понеділок ввечері, 12 жовтня, масовано атакували Харків “Бандеролями”. Ворог спрямував свої удари по житловим кварталам, внаслідок чого зафіксовані пошкодження і наразі відомо вже про понад десяток постраждалих людей.

Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на Telegram глави Харківської ОВА Олега Синєгубова та канал ДСНС України.

За словами Синєгубова, попередньо, ворог застосував для ударів 10 ракет типу “Бандероль”. Під ударом ворога опинилася цивільна інфраструктура міста. Наслідки зафіксовані у двох районах, зокрема:

у Холодногірському районі сталося влучання у 4-поверховий житловий будинок, де зруйновано цілий під’їзд. Також відомо про пошкодження щонайменше 10 приватних будинків;
водночас у Шевченківському районі росіяни поцілили у житлову 5-поверхівку. Тут горіло приміщення банку на першому поверсі будинку і 6 автомобілів, а також пошкоджено скління вікон трьох багатоквартирних будинків.

За останніми даними, кількість постраждалих у Харкові зросла до 11 осіб, ще трьох вдалося врятувати. Відомо, що серед постраждалих 19-річний хлопець, який зазнав сильних опіків, а також рятувальник, який постраждав під час ліквідації наслідків ворожого удару. Наразі обидва госпіталізовані.

Також у ДСНС додали, що за іншими адресами також зафіксовано руйнування та пожежі.

Обстріли Харкова

Нагадаємо, що вранці 12 жовтня росіяни також атакували Харків. Тоді російський дрон влучив у багатоповерхівку, внаслідок чого в одному з під'їздів було зруйновано три поверхи та постраждали люди.

Також ми писали, що 11 жовтня президент США Дональд Трамп оголосив про енергетичне перемир'я між Україною та Росією. Однак президент України Володимир Зеленський пізніше заявив, що через кілька годин після цього оголошення Росія атакувала ТЕЦ-5 у Харкові.

Що сказав Трамп про енергетичне перемир'я та укладання миру? Президент США Дональд Трамп заявив, що змусить президента України Володимира Зеленського та диктатора РФ Володимира Путіна укласти мирну угоду про завершення війни.

Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на трансляцію Magno News.

У ніч на 13 жовтня за київським часом Трамп вкотре вийшов поспілкуватися з журналістами. Насамперед у нього почали питати з приводу так званого “енергетичного перемир'я” між Україною та Росією.

Зокрема, журналісти неодноразово зазначили, що сторони, виходячи зі слів Трампа, домовилися про припинення вогню, проте насправді Росія вже двічі порушила перемир'я (у ніч на 12 жовтня та ввечері 12 жовтня).

У відповідь Трамп спочатку сказав, що не впевнений у порушенні, проте США це перевірять. Слідом на подібне запитання він уже заявив, що порушення були з обох боків. А на закид, що Путін не хоче перемир'я, тоді як Зеленський згоден, президент США каже, що обидва лідери підтримують “енергетичне перемир'я”.

Також Трамп висловився про угоду щодо завершення війни загалом. Американський лідер вважає, що російський диктатор хоче укласти її більше, ніж президент України. Після цього він підкреслив, що США змусять обох піти на угоду.

“Я думаю, що Путін хоче укласти угоду, і нам потрібно домогтися, щоб Зеленський теж захотів це зробити… Я думаю, що насправді Путін хоче укласти угоду більше, ніж Зеленський… Думаю, вони хочуть укласти угоду, але не знають, як це зробити. Але ми змусимо їх укласти угоду”, – каже голова Білого дому.

Крім того, Трамп задали питання щодо його дизельної угоди з Росією, на що він сказав, що ця угода не для нього, а “для решти світу”.

Що ще важливо знати

Нагадаємо, днями Трамп публічно звернувся до народу України із закликом обрати нового президента замість Володимира Зеленського. Він звинуватив українського лідера в тому, що той, нібито, не хоче закінчувати війну з Росією.

У свою чергу, глава МЗС України Андрій Сибіга заявив, що українці підтримують Зеленського, а сам президент сказав, що країна готова провести вибори, якщо буде перемир'я на 60 днів, від чого Росія фактично відмовилася.

Варто також додати, що Зеленський заявив 12 жовтня, що Україна після оголошення Трампом “енергетичного перемир'я” не завдала удару ні по одному російському НПЗ. Однак Росія, у свою чергу, атакувала шість енергооб'єктів, і в цілому по країні було поранено 33 людини.

Що відомо про переговори в Майамі та підході США? Спецпредставники Трампа заявили українським чиновникам, що угода США та РФ, яка дозволяє експорт російського дизеля, є частиною спроби повернути Москву до переговорів про припинення війни після провалу попередніх спроб.

Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на Reuters.

За словами двох джерел, Стів Віткофф та Джаред Кушнер сказали представникам України на зустрічі в Майамі, що диктатор РФ Володимир Путін не готовий до переговорів про припинення війни, додавши. Однак вони додали, що оголошена минулого тижня угода щодо дизеля може відновити тристоронні переговори.

Третє джерело каже, що США передали Україні, що угода щодо дизеля може “пом'якшити” позицію Москви частково тому, що вона “надсилає сигнал про те, що Трамп відкритий для співпраці” з Росією.

“Ідея полягала в тому, що США могли б повернутися до Росії і сказати: “Бачите, українці припинили страйк, і ми уклали з вами угоду. Тепер ваша черга щось зробити”, – сказав один із джерел.

Джерело, близьке до Кремля, теж заявило, що угода “є способом повернути Росію” до переговорів.

Один із співрозмовників, знайомих з перебігом зустрічі, розповів, що угода щодо дизельного палива – це лише частина ширшого обговорення того, як повернути Україну та Росію за стіл переговорів та покласти край війні. За його словами, на зустрічі також було обговорено гарантії безпеки для України, проте подробиці невідомі.

Інші два джерела та один із учасників зустрічі, кажуть, що українські чиновники скептично поставилися до підходу США, який, на їхню думку, є використанням ділових угод для умиротворення Росії.

Тим часом джерело близьке Кремлю заявило, що Путін повернеться за стіл переговорів тільки тоді, коли “отримає 11% Донбасу, що залишилися, що зможе представити всередині країни як перемогу”. Україна, як відомо, заявляє, що не передасть Росії території, а відправною точкою мирної угоди може стати заморозка війни поточною лінією фронту.

Що ще відомо про зустріч

Reuters пише, що на зустрічі в Майамі Кушнер і Віткофф наголосили українським чиновникам “все, що США зробили для України”, включаючи надання військової та розвідувальної підтримки ЗСУ.

Американці не загрожували припиненням цієї підтримки, якщо Україна не погодиться припинити удари по російським НПЗ.

Частина зустрічі, яка тривала кілька годин, була присвячена фондам відновлення України та необхідності для Києва формалізувати плани інвестицій у країну, сказали джерела.

Українська сторона залишила зустріч, так і не досягнувши формальної домовленості. Однак дали зрозуміти, що готові погодитись на енергетичне перемир'я за умови, що на це погодиться і Росія.

Інші деталі

Нагадаємо, що зустріч представників України, США та Європи у Майамі мала бути два дні – 9 та 10 жовтня. Проте переговори завершилися достроково і другого дня не тривали. Під час подій це приблизно сталося після того, як президент США Дональд Трамп оголосив про дизельну угоду з Росією.

Також ми писали, що за словами Віткоффа, переговори були продуктивними йшлося про потенційне завершення війни до початку зими.

Росія поцілила по житловому будинку Увечері 12 жовтня окупанти вдарили “Бандеролями” по Холодногірському району Харкова. Один з дронів влучив у житловий будинок, є руйнування та постраждалі.

Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на заяви міського голови Харкова Ігоря Терехова у Telegram і начальника Харківської ОВА Олега Синєгубова у Telegram.

Ворог ударив “Бандеролями” по Харкову

Близько 21.00 окупанти почали атакувати Холодногірський район Харкова “Бандеролями”.

“На місці одного з прильотів – влучання у приватний будинок, пошкоджені сусідні будівлі. Внаслідок влучання “Бандеролі” виникла пожежа, пошкоджено більше шести приватних будинків, двоє постраждалих з гострою реакцією на стрес”, – зазначив Терехов.

Склався цілий під'їзд

Пізніше стало відомо, що останнє влучання дроном сталося також у Холодногірському районі.

“За попередньою інформацією, один з останніх ударів прийшовся по житловому будинку – під завалами можуть бути люди. На місці пожежа”, – каже міський голова.

Він зазначив. що руйнування дуже серйозні – “склався” цілий підʼїзд.

Пізніше Синєгубов уточнив, що вже відомо про п'ятьох постраждалих. Їм надають медичну допомогу.

“Часткове руйнування 5-типоверхового будинку. Спалахнула пожежа”, – додав він.

Раніше РБК-Україна писало, що дрон уранці 12 жовтня влучив у багатоповерхівку в Харкові. В одному з під'їздів зруйновано три поверхи, є постраждалі.

Крім того, увечері 11 жовтня російська ракета влучила поблизу продовольчого магазину в передмісті Харкова. Загинули троє людей, зокрема 16-річний хлопець, ще 22 людини дістали поранення.

НАТО має “Теорію перемоги” НАТО представив “Теорію перемоги” під час ймовірного нападу Росії. Вона передбачає блокування початкової атаки, зупинення подальшого наступу та злам сил противника.

Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на виступ Верховного головнокомандувачп Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі генерала Алексуса Гринкевича на Варшавському безпековому форумі, передає Wall Street Journal.

Гринкевич представив “Теорію перемоги” НАТО

Гринкевич сказав, що секретна версія цього плану була остаточно узгоджена три місяці тому. Вона передбачає інвестування в “доступну масу”, що стосується відносно дешевих дронів, для доповнення арсеналу більш складної зброї Альянсу.

На це рішення вплинув бойовий досвід України, пише видання.

Якщо Росія нападе, першою метою Альянсу буде блокування початкового наступу та запобігання будь-якому просуванню, якщо воно продовжиться, каже Гринкевич

“Ворожі формування будуть позбавлені поповнення. Командири противника не зможуть контролювати свої сили. Ворожі сили та допоміжні засоби будуть скорочені та знищені”, – впевнений топкомандувач.

Реалізуючи таку стратегію, командувач НАТО зазначив, що Альянс не прагнутиме перемогти Росію чи підірвати її уряд. А прагне зупинити будь-яку її атаку.

Проте Грінкевич не навів графіка посилення оборони НАТО, яке відбувається на тлі дефіциту боєприпасів, спричиненого війною в Ірані.

Що відомо про цю стратегію

“Теорія перемоги” НАТО спирається на зусилля генерала у відставці Кріса Донах'ю, колишнього командувача армії США в Європі та керівника Сухопутного командування Альянсу.

Його змусили залишити свою посаду в липні, коли міністр оборони Піт Хегсет понизив його статус.

Цей підхід розроблений для блокування дій Росії. Її географічні переваги та гігантська оборонна промисловість могли б дозволити атаку країн Балтії, Польщі та інших союзників НАТО, перш ніж Альянс зможе організувати потужну відповідь.

Згідно зі стратегією Донах'ю, буде створена обширна “автономна зона”, щоб безпілотники та наземні роботи могли придушити російську атаку без значних втрат для союзників.

Водночас ракети великої дальності вразять російські командні пункти та засоби ППО в:

ексклаві Калінінграда,
поблизу Санкт-Петербурга,
в Білорусі.

Це підірве зусилля Росії контролювати небо та дозволить V корпусу армії США та іншим наземним силам НАТО контратакувати, пише видання.

Повітряні сили НАТО швидко рухатимуться, щоб завдати ударів по російських підкріпленнях, які прямують до поля бою, та атакувати інші цілі в тилу.

Атаки НАТО будуть забезпечені “магістраллю даних”. Це система миттєвого обміну секретними даними про цілі через хмару між союзними силами. Елементи цієї мережі були випробувані на Близькому Сході під час війни США з Іраном.

Цей підхід отримав назву “Ініціатива стримування східного флангу”. Його мета, за словами військових чиновників США, полягає в тому, щоб змусити Путіна відмовитися від ймовірної атаки на НАТО.

Раніше РБК-Україна писало, що НАТО розробив “Теорію перемоги” на випадок нападу Росії. Нова концепція передбачає швидку відповідь і широке використання нових технологій.

Крм того, Європі варто посилити підтримку України у відповідь на російські гібридні атаки проти держав континенту, заявив Гринкевич.

Ярослава розповіла, що відбувається між нею та головними суперницями поза ареною Українська стрибунка у висоту Ярослава Магучіх відверто розповіла про свої взаємини з головними опонентками на світовій арені – австралійками Ніколою Оліслагерс та Елеанор Паттерсон.

Про це спортсменка розповіла в ексклюзивному інтерв'ю Sport RBC.UA.

Суперництво лише у секторі

Оліслагерс та Паттерсон залишаються основними конкурентками Ярослави Магучіх на найбільших міжнародних турнірах. Саме ця трійка регулярно розігрує між собою нагороди найвищого ґатунку.

Втім, принципова боротьба за золоті медалі обмежується лише межами спортивної арени.

Українська чемпіонка наголосила, що між атлетками немає жодного негативу чи особистої ворожнечі у повсякденному житті. Вони регулярно спілкуються під час спільних виїздів на змагання.

“Ми конкурентки тільки в секторі. Поза ним ми всі одна з одною спілкуємося. І коли ми приїздимо на змагання і потрапляємо в один час на обід чи вечерю, ми постійно спілкуємося. Це дуже круто, коли люди сприймають конкуренцію між одне одним лише у секторі. А коли ти виходиш за межі стадіону, то ви звичайні люди”, – зазначила Магучіх.

Також Ярослава Магучіх розкрила свої секретні ритуали перед стрибком.